Свій перший бій прикордонник Валентин прийняв у Волновасі. Тоді, у перший місяць повномасштабного вторгнення, його підрозділ знаходився під постійними обстрілами.

Фактично в оточенні, в одній із будівель йшов тривалий запеклий бій. Не шкодуючи набоїв, бійці до останнього намагалися відтіснити ворога. За невеликий проміжок часу прикордонники використали майже всі боєприпаси. Та під натиском вогню, ворог так і не ризикнув взяти штурмом будівлю.

«Від початку нас заїхало 16 чоловік на ділянку відповідальності – близько 7 км», – пригадує Валентин.

Днів вісім пробули під постійним вогнем ворога. Виїжджали, вибивали колону – поверталися, ще одну колону – і знову поверталися. Одного дня виходу з дому не було – праворуч ворожа БМП, ліворуч – три БМП і два танка противника. Рівняли вони цей будинок години зо три. Я зі своїм заступником підбили ворожу БМП, з танками нічого не змогли зробити. Вже почали прощатися. Однак комендант зібрав мотоманеврену групу щоб їхати нас звідти доставати.

Приїхали, перший раз у них нічого не вийшло. Натрапили на танк. Танк по них вистрілив, але не попав. Ми вирішили чекати до ранку і вранці вже намагатися виходити. За годину бою ми викидали близько 5-6 ящиків гранат, вистріляли дуже багато боєприпасів. Але той фактор, що ми почали відбиватися їх (ворогів) зупинив і не дав їм зайти до нас. Вийшли звідти і одразу стали на одну вулицю нижче. Там вже кожен день без упину були обстріли.

Одного дня комендант зателефонував зі словами – у мене для тебе є сюрприз… Я вже приблизно здогадався що це були люди або якась зброя. Він привів мені 60 нацгвардійців. У хлопців вже були нові NLAW, бодай якісь кулемети, вогнемети.

Коли ми почали виходити нас знову повністю обстріляли і одна група застрягла. Вони не виходили на зв’язок тож я зі своїм начальником відділення пішли по них. Коли поверталися, на перехресті двох однією міною дістало… Підлікувалися, підшилися і повернулися знов…